Що таке психосоматика насправді?

У публікаціях медичної та психологічної тематики досить часто можна зустріти термін психосоматика. Що це таке? Взагалі це слово вказує на тісний взаємозв’язок психіки та тіла, наявність такого зв’язку є беззаперечною. Але сьогодні психосоматика це дуже суперечливий термін, дискредитований численними псевдонауковими вигадками, міфами, в нього часто вкладають різні значення.

В МКХ-10 психосоматичні захворювання не розглядаються, але можна знайти визначення «соматоформні розлади». Це різновид психічних розладів, що проявляються соматичною симптоматикою. Тобто наявні симптоми захворювання внутрішніх органів та систем, але об’єктивні методи дослідження не виявляють ознак їх ураження. Або соматичне захворювання є, але інтенсивність страждань, на які скаржиться пацієнт, не відповідає ступеню тяжкості цього захворювання.

Частіше говорячи про психосоматику мають на увазі, що психосоматичні захворювання – це захворювання внутрішніх органів та систем психогенної природи, тобто тілесні захворювання, пов’язані з психоемоційними чинниками. Зокрема, про так звані стрес-пов’язані розлади здоров’я, що розвиваються на 3 стадії хронічного стресу. Вони досить поширені, у 40-50% випадках лікарі виявляють, що важливу роль у розвитку хвороби відіграв стрес чи інші психологічні фактори. Саме на таких захворюваннях та розладах ми зупинимось детальніше, коли будемо розглядати тему: психосоматика, види, небезпека та способи подолання психосоматичних розладів.

Причини психосоматичних хвороб

Основна причина, з якої розвивається той чи інший психосоматичний розлад – це вплив потужного стресу на нервову систему. Оскільки нервова система регулює всі функції організму, зокрема, ендокринну, наслідки такого впливу можуть бути різноманітними.

До психосоматичних захворювань схильні люди з певними особливостями психіки, нервової системи, акцентуаціями особистості. Ризик розвитку психічного розладу, що призводить до соматичних проявів, підвищується у таких випадках:

• невротичний тип особистості, постійна зосередженість на негативних емоціях, низька стресостійкість у поєднанні з гострою реакцією на стрес;
• підвищена тривожність, помисливість, схильність переоцінювати небезпеку епізодичних симптомів;
• демонстративний тип особистості, прагнення бути у центрі уваги (хвороба, страждання є одним із способів привернути до себе увагу, отримати турботу, любов);
• соціальний інфантилізм, прагнення уникнути відповідальності, виправдати власну бездіяльність хворобою.

Додатковими факторами ризику є вчинки, події, що викликають відчуття провини чи сорому та провокують тривалий внутрішній конфлікт, аутоагресію, а також будь-які стресогенні фактори. Іноді до розвитку психосоматичних розладів призводить тривале спілкування, тісна взаємодія з хворим. Люди з вираженою здатністю до співпереживання чи схильні до самонавіювання можуть «копіювати» чужі симптоми.

Види психосоматичних розладів

Психосоматичні розлади поділяють на 3 групи:

1. Конверсійні (функціональні неврологічні симптоматичні розлади), «випадіння» певних рухових або сенсорних функцій (парези та паралічі, суттєве зниження зору, слуху тощо) без органічного ураження відповідних ділянок нервової системи. До цієї групи також відносяться психогенні неепілептичні напади.
2. Психосоматичні функціональні – пацієнти скаржаться на порушення функцій різних внутрішніх органів (тахікардія, задишка, різноманітні больові синдроми, розлади травлення), а будь-які об’єктивні ознаки ураження цих органів відсутні. Класичні приклади – синдром подразненого кишечника, фіброміалгія.
3. Психосоматизми, група захворювань внутрішніх органів та систем, що спровоковані психоемоційним тригером. На відміну від розладів попередньої групи, психосоматизми супроводжуються не тільки функціональними, але й органічними порушеннями, патологічними змінами, які можна виявити за допомогою об’єктивних методів обстеження. Це найбільш поширена група розладів.

Які хвороби можуть бути психосоматичними

Стрес, психологічна травма, тривале емоційне напруження можуть спровокувати різноманітні соматичні захворювання. Найбільш поширені психосоматичні розлади це:

• головні болі;
• мігрені;
• безсоння;
• фіброміалгія – тривалі болі у спині (іноді – інших частинах тіла) незрозумілої природи;
• гіпертонічна хвороба на початковій стадії;
• ожиріння;
• фантомні болі в кінцівках та спині;
• панічні напади;
• депресія.

Розглянемо докладніше механізм розвитку деяких з цих захворювань.

Панічна атака

Панічна атака – це психосоматичний розлад, що може мати риси функціонального (тахікардія, нудота та болі в животі, утруднене дихання) та конверсійного (тимчасово зникає голос, погіршується зір та/або слух). Панічні атаки часто пов’язані зі страхом перед певним місцем, ситуацією, діями, а страх цей буває як безпідставним, так і обумовленими реальним психотравмуючим досвідом, пережитим у певній ситуації (формується негативний асоціативний зв’язок). Інший можливий фактор, що призводить до розвитку панічної атаки – надмірна уважність до незначних проявів тілесних дисфункцій, зацикленість на негативі. Така людина може сприйняти легке поколювання в області серця як ознаку серцевого нападу, «накрутити» себе та спровокувати панічну атаку з симптомами кардіологічної патології.

За подібним сценарієм розвивається й класичний конверсійний розлад – психогенний неепілептичний напад. Людина, що страждає на тривожний чи депресивний розлад, невроз і була свідком епілептичного нападу чи багато читала про цю хворобу, може сприйняти запаморочення чи судоми як початок такого нападу в себе, це виливається у психогенний напад.

Фіброміалгія

Фіброміалгічний синдром – класичний приклад розладу, що проявляється реальними болями у м’язах і місцях кріплення сухожиль до кісток, скутістю рухів, але об’єктивні методи дослідження не виявляють ознак запального чи іншого патологічного процесу. Достеменна причина фіброміалгії, як і механізм її розвитку, досі не встановлені, існують різні гіпотези, але у більшості пацієнтів спостерігається її зв’язок зі стресом чи депресивними розладами.

Мігрень

Взагалі до мігрені схильні люди з підвищеною збудливістю нейронів кори головного мозку. Нервові клітини у стані збудження активують трійнічний нерв, внаслідок чого вивільняються медіатори запалення, які подразнюють больові рецептори. Але не всі люди з такою органічною особливістю ЦНС страждають на мігрені, для їх розвитку потрібен додатковий фактор, тригер. На першому місці у переліку тригерів мігрені стоять психологічні фактори. Процес збудження нейронів може запустити стрес, будь-які сильні емоції, як негативні, так і позитивні, а також перепади настрою, тривога, занепокоєння, надмірна втома. Причому ці чинники можуть спровокувати первинний розвиток мігрені в людей зі схильністю до цього захворювання, а також виступати в якості тригерів повторних нападів.

Гіпертонічна хвороба

Стрес є суттєвим фактором ризику артеріальної гіпертензії, адже важлива складова стресової реакції – збільшення продукції адреналіну та низки інших гормонів. Коли адреналін потрапляє до кровоносних судин, він провокує звуження їх просвіту, а це, в свою чергу, тягне за собою підвищення артеріального тиску. Серцю доводиться працювати з понаднормовим навантаженням, щоб прокачати той самий об’єм крові через судини, площа перетину яких зменшилась. Якщо стресові ситуації часто повторюються, або людина страждає на хронічний стрес, тимчасове підвищення артеріального тиску (гіпертонія) переходить у постійне, розвивається гіпертонічна хвороба.

Ожиріння

Психоемоційні фактори можуть вплинути на набір надлишкової ваги та розвиток ожиріння різними шляхами, але всі вони пов’язані зі змінами гормонального балансу:

• дуже часто у людей формується патологічна харчова поведінка, звичка «заїдати» стрес, образу, розчарування та інші негативні (а іноді й позитивні) емоції. Зв’язок між такою поведінкою та набором ваги очевидний. А зміна харчових звичок пояснюється не просто «слабкою волею», а зниженням рівня серотоніну та підвищенням рівня кортизолу;
• вчені припускають, що хронічний стрес, посттравматичний стресовий розлад впливають на рівень інших гормонів, що регулюють апетит. Зокрема, знижується рівень лептину, гормону, що відповідає за відчуття ситості. Людина їсть і не може наїстися, хоча шлунок вже повний;
• у момент гострого стресу рівень одних гормонів різко зростає, інших – знижується. В умовах хронічного стресу розвивається стійкий гормональний дисбаланс, що тягне за собою цілу низку метаболічних порушень. Зокрема, може формуватися інсулінорезистентність, що відіграє ключову роль у розвитку цукрового діабету 2 типу;
• через підвищений рівень кортизолу тригліцериди ( жири, що є джерелом енергії) не спалюються, а відкладаються «про запас», поступово збільшується об’єм та маса жирової тканини.

Чим небезпечні психосоматичні розлади

Конверсійні та функціональні розлади значно погіршують якість життя, але не трансформуються у органічні патології, якщо людина не має схильності до відповідного захворювання. А ось психосоматизми не менш небезпечні, ніж захворювання, спричинені будь-якими іншими факторами – інфекцією, інтоксикацєю, фізичним перенавантаженням тощо. Вони загрожують ускладненнями, зокрема:

• у пацієнтів, що страждають на класичну мігрень з аурою, підвищений ризик інсульту;
• гіпертонічна хвороба 1 стадії за відсутності адекватного лікування прогресує, переходить у 2, 3 стадію, загрожує інфарктом міокарда та головного мозку (інсультом), розвитком ниркової недостатності;
• ожиріння та метаболічний синдром негативно впливають практично на всі органи та системи, зокрема, підвищують ризик розвитку гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, артрозів, захворювань ЖКТ та інших патологічних станів;
• хронічні інтенсивні болі значно погіршують якість життя, знижують працездатність, можуть стати причиною безсоння, депресивних розладів, неврозів.

Більшість психосоматичних розладів є взаємопов’язаними, можуть провокувати один одного, виступати у якості обтяжуючих факторів, а також призводити до розвитку більш тяжких, у тому числі небезпечних для життя захворювань. Додаткова небезпека криється у тому, що лікування самих лише тілесних проявів без корекції психоемоційних чинників малоефективне. А встановити причину розладу, визначити, що це психосоматика, зазвичай вдається тільки методом виключення інших причин, тобто постановка правильного діагнозу займає досить багато часу.

Як подолати психосоматичні хвороби або знизити ризик їх розвитку

Психосоматичні розлади неможливо подолати самостійно, потрібна допомога різних спеціалістів:

• клінічного психолога або психіатра, що з використанням методів психотерапії або медикаментозної терапії усувають першопричину розладу;
• вузькопрофільного спеціаліста (невролога, кардіолога, ендокринолога тощо), що працює з проявами захворювання, здійснює корекцію органічних порушень при психосоматизмах;
• реабілітолога, що проводить немедикаментозне лікування, спрямоване на відновлення порушених функцій, подолання болю.

Таке поєднання зусиль спеціалістів різного профілю називається міждисциплінарним підходом і є обов’язковою умовою успішного лікування.

Щоб знизити ризик розвитку психосоматичних розладів, потрібно лікувати невротичні, тривожні розлади, а також підвищувати стресостійкість та опановувати методи швидкого подолання гострого стресу. З метою профілактики також варто дотримуватись принципів психогігієни:

• обмежувати сприйняття негативної інформації, менше дивитись (читати) кримінальну хроніку чи новини, пов’язані з війною, натомість слухати легку музику, дивитись світлі, оптимістичні фільми;
• «залишати роботу на роботі», чітко дотримуватись режиму праці та відпочинку, завести окремі сім-карти для ділових та особистих контактів і відключати першу у вільний час;
• коли здається, що все дуже погано, згадайте про найбільш травмуючу, драматичну подію у вашому житті та порівняйте з нею теперішні події. Можливо, вони не варті переживань;
• не забувайте про фізичну активність, вона добре допомагає скинути нервове напруження та звільнити думки від негативу.

Міфи про психосоматику

Більшість далеких від медицини людей не дуже добре розуміє, що таке психосоматика та як вона працює, тому з’являються всілякі міфи та хибні думки, пов’язані з психосоматичними розладами.

Усі хвороби від нервів

Це навіть не міф, а жарт, у якому є частка правди, але лише частка. Якщо під «нервами» розуміти інтенсивні переживання, психоемоційні потрясіння, стрес, то вони є поширеним фактором ризику, тригером розвитку багатьох (але не всіх) захворювань. До того ж, фактор ризику чи провокуючий фактор – це не та саме, що причина. Для того, щоб стрес спровокував органічну патологію, відповідний орган чи система мають бути вразливими, схильними до захворювання. І запустити розвиток захворювання може не лише стрес, а й інші фактори. Наприклад, для артеріальної гіпертензії (гіпертонічної хвороби) куріння є значно більш вагомим фактором ризику, ніж стрес. Мігрень крім психологічних факторів можуть провокувати зміни гормонального фону, деякі продукти харчування та медикаменти, погодні умови, фізичні фактори (яскраве світло, гучний шум).

Люди з психосоматичними розладами – симулянти

Така думка пов’язана з тим, що у пацієнтів з конверсійними та функціональними розладами не вдається виявити органічних порушень. Але методи функціональної діагностики та специфічні тести доводять, що це не симуляція. Вчені порівнювали активність певних ділянок головного мозку у пацієнтів з конверсійними розладами та людей, яких просили симулювати відповідне порушення руху чи чутливості, та виявили відмінності.

Якщо захворювання психосоматичне, лікувати його не потрібно, саме мине

Ця хибна думка витікає з попередньої: якщо людина «вигадала» собі хворобу, вона так само може себе переконати, що здорова. Психосоматичні розлади обов’язково потребують лікування, й зазвичай навіть більш складного, ніж суто соматичні, не пов’язані з психологічними чинниками. В деяких випадках потрібно лікувати не тілесні прояви, а психічні розлади, що лежать в їх основі, в інших – поєднувати традиційну терапію органічних захворювань з психотерапією, психофармакотерапією (медикаментозною терапією психотропними препаратами).

Психосоматичні розлади невиліковні, якщо людина захворіла, то страждатиме все життя

Думка, протилежна попередній, і так само хибна. Швидше за все, таке уявлення виникло через утруднену діагностику психосоматичних захворювань і відсутність міждисциплінарного підходу до лікування. Доки не поставлений правильний діагноз, ці захворювання лікують за стандартною схемою, як органічну патологію, а такий підхід не дає результату. Хворий або взагалі не відчуває полегшення, або симптоми дуже швидко повертаються. Якщо ж задіяти методи з арсеналу психотерапії та психіатрії, психосоматичні розлади успішно піддаються корекції. Головне – не боятися та не соромитися звернутись до психіатра, якщо спеціаліст з лікування соматичних патологій запідозрив психосоматику. Без вчасного проведення адекватної терапії психосоматизми загрожують тяжкими ускладненнями, серед яких є дійсно невиліковні.

Кожна органічна патологія пов’язана з певною пригніченою емоцією, рисою характеру, особливістю поведінки

Розповідь про психосоматику та міфи буде неповною без згадки так званих «хвороб невідреагованих емоцій». Багато хто щиро вірить у такі твердження:

• горло болить у тих, хто боїться висловити власну думку;
• рак «поїдає» тих, хто часто злиться, але не показує цього;
• хвороба Паркінсона вражає тих, хто прагне тримати все під контролем (натомість вони втрачають контроль навіть над власним тілом);
• на аденоїди страждають діти, яким бракує батьківської любові.

Це 100% псевдонаукові вигадки, через які значною мірою було дискредитоване поняття «психосоматика», бо цілком реальні психосоматичні захворювання змішують з «хворобами невідреагованих емоцій», що є плодом чиєїсь бурхливої фантазії.

Отож, якщо лікар після численних обстежень і курсу терапії, що не дала відчутного результату, каже: «можливо, у вас психосоматика», не поспішайте звинувачувати спеціаліста, що він «щось таке вигадує», аби виправдати свою недостатню компетентність, нездатність поставити правильний діагноз і призначити ефективне лікування. Психосоматичні захворювання – це реальність, їх можливо і необхідно лікувати, як і будь-які інші захворювання, тільки у такому лікування обов’язково має брати участь клінічний психолог або психіатр.

1. Franz Alexander/ Psychosomatic Medicine it`s Principles and Applications / W. W. Norton & Company. — 1965.
2. Goadsby P. J, et al. Neurobiology of migraine // Neuroscience. — 2009; 161 (2): 327-341.
3. Ierodiakonou C.S. The psychosomatic approach in childhood disorders: some psycho dynamic and psychotherapeutic issues // Revista Portuguesa de Psicossomatica. — 2001. — № 1. — С. 45-55.
4. Khatri М. IBS Triggers and How to Avoid Them // WebMD. — 2021.
5. Бобров, А. Е. Проблема психосоматических соотношений и некоторые методологические вопросы психопатологии // Социальная и клиническая психиатрия : журн. — 2017. — Т. 27, № 1. — С. 98–103.